Мені в моєму “радянському щасливе дитинство” прищепили те, від чого довелося довго позбуватися: сором за індивідуалізм.

Причому, як я до сих пір помічаю, “близькість до череди” залишається лейтмотивом і в деяких представників сучасної молоді, як не дивно.

Сором зізнатися в тому, що бізнес ти робиш не заради інших, а заради грошей, а заради своїх потреб. Що в житті тобі найважливіше саме твої інтереси, а не чужі. Що ти нікому нічого не винен.

І, що найцікавіше, найзапекліші “поборники колективізму” – ті люди, які намагаються на тобі нажитися. Ті, які беруть тебе “на слабо”: “че, жадібний?”, “не луснеш?”, “допоможи ближньому” і т.д.

Я насправді це помічав. І ти зверни увагу на тих, хто говорить подібне. Чи готові вони самі в подібній ситуації діяти так, як вони від тебе вимагають? 🙂

Не треба брехати ні собі, ні іншим. Так, дійсно, бізнес я роблю тільки заради себе, заради своєї особистої прибутку і заради свого інтересу, а не заради миру у всьому світі. Так, дійсно, мої інтереси для мене важливіше інтересів оточуючих. І дивитися на нові обличчя тих, для кого ти довгий час був об’єктом маніпуляції 🙂

І, коли ти сам собі й іншим у цьому визнаний у, жити стає набагато легше.

Перевірено 🙂