Млинець, той рідкісний випадок, коли я публічно визнаю свою неправоту.

Бо як стаття від засновників Рутрекера настільки “зачепила”, що я знімаю перед ними капелюх.

Сама стаття: http://habrahabr.ru/blogs/copyright/120791/

Якщо коротко: то я дійсно згоден з тим, що будь-який платний контент проходить стадію “модності”, коли правовласник хоче і має право отримувати за нього гроші. Але після згасання “модності”, коли виходить наступний контент, наступні версії, правовласнику вже дійсно похрен.

І я чесно зізнаюся: викладання моїх старих баз мене ніяк не дратує і не заважає. Що заважає – так це спроби вкрасти мої нові продукти. Ті, розробку і рекламу яких я ще не відбив. Ті, з яких я живу.

І я зізнаюся, що даремно називав ВСІХ споживачів неліцензійного контенту злодіями. Злодії – тільки ті, хто споживає СВІЖИЙ неліцензійний контент. Той, з якого виробник зараз живе. Той, від якого залежить саме виживання виробника. І слово “виживання” тут – не для красного слівця.

Мені здається, є якась “невидима грань”, після якої споживання нелицензии перестає бути злодійством. І ця грань проходить всередині бізнес-плану виробника.

І, коли ви качаєте що-те, задумайся: а не чи ти для нього “втраченим” споживачем? Тим, якого він чекає і на кого сподівається. Якщо так – це 100% злодійство.

І, кажучи слово “крадіжка”, я кажу саме про мораль. Бо як найстрашніший суддя людини – його совість.