“Навздогін” до попередньої думки про чужі цілі.

У мене теж було глибоке оману про те, що найбільших результатів досягаєш, коли ти “задовбали”. “Тут мірилом роботи вважають втома”. Плоди радянського виховання.

А за фактом завжди виходило так, що максимальні результати я отримував з тієї роботи, яку виконував у своє задоволення, “факультативно”. Найкращий адмін = лінивий, але захоплений. Кращі програмісти з тих, кого я знаю, аж ніяк не відносяться до категорії “залізних людей”. Та і взагалі в житті я бачив чужі успіхи не в результаті особливого працьовитості, а просто тому, що це було в кайф”.

Особливо це стосується менеджменту. Я ще не бачив працьовитих успішних менеджерів – це взагалі протилежні категорії. Якщо людина любить працювати – він і буде працювати. Якщо не любить працювати – намагатиметься всіма силами спихнути цю роботу з себе. Звідти і виходить баттхерт з приводу “в менеджменті – одні непрофесіонали”. А як ще?

Тому, якщо ти відчуваєш, що “намагаєшся”, задумайся: а воно тобі треба? Може, все-таки доручити того, хто не буде намагатися, але зробить роботу добре?