Коли приходиш в перший раз на якийсь ринок, конкуренти і клієнти здаються такими серйозними. Так і хочеться сказати фразою з популярного фільму: “Дядечко, а мені – 32 року… я і паспорт можу показати!”

Здається, що тобі буде потрібно кілька років, щоб просто “вибитися в люди” і стати помітним. І ти починаєш працювати. І плануєш багато і наполегливо працювати.

А через деякий, реально короткий, час ти починаєш помічати “білі нитки” то там, то там. Ти розумієш, що твої конкуренти – теж люди. Ти розумієш, що безлад – він скрізь. І ти починаєш розуміти, що цей ринок – не настільки складний, як він здавався “здалеку”. Це як під’їхати до реально красивою горі і побачити під нею пляшки, банки, недопалки і наливайку.

ти починаєш не те, щоб боятися конкурентів. Ти відчуваєш, що ти зможеш бути краще. І ти ВЖЕ краще в багатьох моментах до цього часу. І та пихата «серйозність» ринку – повний блеф.

І тепер, коли я бачу який небудь «крутий» ринок, я вже не відчуваю «благоговіння». Я просто намагаюся побачити живих людей за компаніями. І, коли я їх бачу через інтерв’ю, через біографії і резюме – все стає на свої місця 🙂

Перевірено не раз.